.

Джунгарский хомяк в природе

Джунгарский хомяк

Описание

Джунгарский хомяк (или, как его еще часто называют в простонародье, джунгарик) – одна из самых популярных пород декоративных хомяков. Этот грызун обладает довольно компактными размерами: длина тела, как правило, не превышает 10 см. Мордочки у джунгариков заостренные, щечки округлые и вместительные, уши маленькие и аккуратные.

Джунгарского хомячка легко узнать по узкой темной полоске на спинке и коротенькому, едва заметному хвостику. Классическая окраска — серая или светло-серая, с белыми пятнышками, бока могут быть темнее основного окраса. К приходу зимы окрас светлеет, становясь практически серебристым. Такие особенности свойственны большинству джунгарских хомяков в природе, однако шерстка многих домашних джунгариков окрашена в коричневатые оттенки.

В целом, это небольшие, пушистые и забавные зверьки, за которыми очень приятно наблюдать.

Поведение

Джунгарские хомяки довольно дружелюбны и прекрасно чувствуют себя вне дикой природы. При правильном обращении они легко узнают своих хозяев, спокойно реагируют на ласку и позволяют брать себя в руки, не шипят и не кусаются.

Эти питомцы подвижны и энергичны, но период наибольшей активности приходится на поздний вечер и ночь. В это время грызуны любят обследовать территорию, проверять свои запасы, обустраивать жилище, крутить колесо и пр.

С размножением джунгариков в неволе также не возникает проблем. Они невероятно плодовиты, и в одном потомстве может быть до 12 детенышей. Малыши рождаются крепкими, быстро взрослеют и становятся половозрелыми в возрасте всего 4 недель. Тем не менее, оптимальный возраст самки для первого спаривания – 4 месяца, т.к. по мнению специалистов ранние роды отрицательно сказываются на здоровье. Потомство вынашивается от 18 до 22 дней, и уже через сутки после родов самка готова к новому зачатию.

С учетом такой плодовитости будьте готовы к тому, что если вы заведете двух разнополых хомячков и будете держать их в одной клетке, пристраивать малышей вам придется не только среди друзей, но и среди их самых дальних знакомых!

Здоровье и продолжительность жизни

Грызуны обладают крепким здоровьем от природы, однако у джунгарских хомячков отмечена предрасположенность к сахарному диабету. Чтобы избежать возникновения этого заболевания, из рациона питомца рекомендуется исключить богатые моносахаридами продукты.

При правильном содержании продолжительность жизни джунгарских хомячков в среднем составляет 3 года.

Особенности содержания и ухода

В содержании и уходе джунгарские хомяки довольно неприхотливы. Для счастливой жизни им необходима просторная клетка (в которой всегда будет поддерживаться чистота), домик, подстилка из опилок, меловой камень, чтобы у пушистых грызунов была возможность стачивать зубки, кормушка и поилка и пр. Также активный питомец оценит колесо для бега и всяческие лазы (ветки, корни), по которым он сможет путешествовать.

Несмотря на дружелюбный характер, со своими сородичами джунгарский хомяк практически всегда конфликтует. В любое время дня и ночи он готов неустанно отстаивать свою территорию и позиции. Поэтому, чтобы жизнь питомцев не превратилась в один большой стресс, в одной клетке рекомендуется содержать одного хомяка.

Основу рациона грызунов составляют зерновые. Хомячки неприхотливы в еде, и проблем с питанием, как правило, не возникает. Составляя рацион питомца, следует строго руководствоваться рекомендациями специалистов по подходящему для него питанию. Помните, что неправильное кормление приводит к серьезным заболеваниям и гибели питомцев.

Распространение

Джунгарские хомяки распространены в южно-сибирских степях России. В диких условиях грызуны живут в норках, в спячку они не впадают.

Джунгарские хомяки — представители карликового вида грызунов. Отличительной чертой джунгариков является присутствие волос на стопах — мохнатые лапки. Свое звучное название они получили по имени провинции на северо-западе Китая — Джунгарии. Еще одно наименование этих питомцев — Сунгурский хомяк. Давайте узнаем как же живет джунгарский хомяк в природе.

Естественные враги

Как у всякого дикого животного у джунгарского хомячка есть свои неприятели. Так как хомячки живут в основном в полупустынях и степях, их главными врагами являются хищные птицы. Днем на них охотятся ястребы и иные представители этого семейства, ночью — совы и филины.

Для грызунов, живущих в лесостепях, особую опасность представляют наземные хищники: лисицы, волки, рыси, горностаи, барсуки, куницы, хорьки и соболи. Также для джунгариков опасны кошки и охотничьи собаки, которые часто атакуют хомяков, обосновавшихся недалеко от населенных пунктов.

От внезапного нападения хищников джунгарских хомячков спасает превосходный слух. Если звук негромкий, то джунгарик побежит прятаться в свой домик-норку или другое укромное место. Если звук отчетливый и громкий, и возможности спрятаться нет, тогда хомяк замирает на месте, надеясь остаться незамеченным. В том случае, когда этот метод не сработал, джунгарик встает на задние лапы, занимает устрашающую позу и издает агрессивные звуки.

Этот способ помогает защищаться. Также он может использовать свои острые зубы и когти при схватке с противником. Причем касается это не только хищников, но и хомяков-соперников: если один такой забредет на чужую территорию, то тут же получит первое предупреждение.

Причем, резкие звуки призваны не только отпугивать врагов, но и оповещать сородичей о возникшей опасности. Эта особенность привела к тому, что за зверьками закрепилось прозвище «поющие хомяки».

Джунгарики — существа маленькие, уязвимые, но сама природа позаботилась об их защите. Она наградила хомяков данного вида шубкой, сливающейся с окружающей средой, даже в зимний период зверьки линяют и заменяют свой мех на белый. По-английски их так и называют — winter white dwarf hamster — белые зимние карликовые хомяки.

Так что все хищники, взятые вместе, не могут уничтожить джунгарских хомячков как вид, им удается только сдерживать численность маленьких пушистиков.

Образ жизни

Взрослые особи джунгарских хомяков предпочитают существовать поодиночке. В отличие от домашних условий, в дикой природе джунгарики вынуждены сами добывать себе пропитание. Поэтому для этих животных характерно постоянное соперничество за территорию, пищу, самок. Джунгарские хомяки бесстрашны, взрослый самец, может напасть на другое животное, размер которого превышает его собственный в разы.

Джунгарские хомяки ведут, как правило, сумеречный или ночной образ жизни. В течение светового дня животные отдыхают глубоко под землей в своих норах, а с наступлением темноты выходят поискать, чем бы поживиться.

Большую часть непродолжительной жизни джунгарики тратят на заготовку запасов корма. Используя подкожные мешки сбоку туловища, хомяки тащат все припасы в норку, чтобы была возможность подкрепиться в любой момент.

В зимнюю спячку данный вид хомячков не впадает, однако, его внешность меняется: если температура длительное время держится ниже 16 градусов по Цельсию, то шерсть зверька становится заметно светлее. Готовясь к зиме, хомячок запасается не только пищей впрок, но и сам обрастает жирком.

Стойкое снижение температуры — 10 градусов требует от хомячков больших энергетических затрат, отчего джунгарики впадают в оцепенение, уменьшая температуру тела до 20 °C (так называемое явление торпора). Причем это состояние возникает у зверьков не только от холода, но и при стрессах.

А як позбутися від гнізда?

Але не всі бажають приманювати бджіл. Існує протилежна проблема, якщо, наприклад, комахи звили гніздо під дахом вашого будинку або гаражу.

Сусідство, по правді кажучи, неприємне, але пам’ятайте про рідкість диких бджіл і намагайтеся не знищити їх хімікатами, а відігнати.

Тим більше використання отрут проти цих комах заборонено.

Єдиний спосіб позбавлення – піймання роя на чолі з маткою.

Після цього сімейство диких бджіл відноситься на безпечну відстань від будинку.

Але для цієї роботи вам знадобиться спеціальний костюм, який надійно закриє всю шкіру, голову і т. д.

Ви можете переглянути навчальне тематичне відео, яке допоможе уникнути небезпечних укусів.

Рід Шершні входить до складу сімейства Справжні оси, і тому цих комах по праву вважають найближчими родичами звичайних ос, званих в науці паперовими за їх звичку будувати гнізда із пережованої і змішаної зі слиною молодої кори дерев. Шершні по своєму способу життя, розмноження і способу харчування мало відрізняються від звичайних ос, але, тим не менш, мають і деякі унікальні особливості біології.

Шершні — практично самі великі оси. Лише деякі сколії та дорожні оси можуть позмагатися з цими комахами у довжині тіла. Тим не менш, завдяки своїй конституції шершні можуть вважатися все ж найбільш масивними представниками сімейства ос.

Як правило, шершні живуть в будь-яких біотопах і ніяк не пов’язані з поселеннями людини і сільськогосподарськими землями. Шершень харчується різними продуктами, проте в цілому цих ос можна охарактеризувати як хижаків. Основою їх раціону і кормом для розплоду є інші комахи, яких шершні виловлюють у великих кількостях на територіях навколо свого гнізда.

Відповідно, там, де живе шершень, не можуть почувати себе в безпеці і бджолині сім’ї. Саме тому для пасічників ці комахи є справжнім лихом.

Однак, незважаючи на все вищесказане, при регулярному виявленні на своїй ділянці великих ос з червоною головою, слід спочатку розібратися, чим харчуються шершні, де вони мешкають, а вже потім приймати рішення про боротьбу з цими комахами.

Де живуть шершні

На сьогоднішній день науці відомо 23 види шершнів. Цих комах можна зустріти в багатьох точках земної кулі, однак більшість видів поширена в Північній півкулі. Зупинимося докладніше на найбільш яскравих представників:

  • До виду Шершень європейський відносяться практично всі шершні, які зустрічаються на території Росії. Представники саме цього виду мають найбільшу схожість зі звичайними осами, але в той же час можуть похвалитися великими розмірами тіла.
  • Для Азії, південної Європи, Північної Африки, а також азіатській частині Росії звичайний вигляд Шершень східний. Це комаха має більш оригінальне забарвлення з повністю коричневим тілом і широкої одиночної перев’язом на черевці.
  • Серед численних видів шершнів є і один ендемік. Лише на Філіппінах можна зустріти це смертельно-небезпечний для людини комаха. Отрута шершнів цього виду настільки токсична, що займає практично перше місце серед усіх отруйних комах.

Європейські шершні мешкають в лісах, гаях, в окремих заростях чагарників і на територіях, займаних сільським господарством. Єдине, що обмежує їх ареал — це холодний клімат на півночі і сухі біотопи на півдні.

Східні шершні живуть в інших місцях проживання і воліють степи, напівпустелі, перехідні подекуди в пустелі, сухі яри і балки. Східний шершень – практично єдиний вид, здатний жити в сухому кліматі.

Шершні живуть сім’ями в побудованих ними гніздах. Їх житла виглядають так само, як і у звичайних ос. Гніздо шершня – це споруда округлої форми з паперових сот, підвішена на гілках дерев або розміщена в дуплах, щілинах скель, різних господарських будівлях людини, а іноді навіть у розподільних або поштових скриньках.

Це цікаво

Шершні здатні завдавати серйозної шкоди молодим деревам, буквально обгладывая їх верхні пагони при зборі кори для побудови свого гнізда. Особливо страждають від шершнів посадки ясена — при великій кількості комах верхівки дерев можуть бути начисто обглоданными, з-за чого припиняється ріст або неправильно формується крона.

Місце розташування майбутнього гнізда визначає самка-засновниця. Вона зимує в будь-якому затишному притулок, а навесні або прямо в ньому, або в спеціально знайденому іншому місці відкладає кілька яєць і вигодовує які виводяться з них ос. Після появи на світ молоді шершні вже самі будують велике гніздо і доглядають за новим розплодом.

На замітку

Шершні дуже люблять будувати гнізда в туалетах, сараях, під дахами веранд і літніх кухонь. Причина цього проста — тут відсутнє пряме сонячне світло і протяги, зазвичай досить тихо і спокійно. Іноді гнізда шершнів знаходили в довго не експлуатувалися автомобілях, усередині бетонних освітлювальних стовпів, димових трубах.

Жителі мегаполісів можуть не боятися зустрічі з цими комахами – у великих містах шершні не живуть. Якщо розібратися, що їсть шершень, стає зрозуміло, чому — в забудованій висотними будинками місцевості навіть невелике гніздо не може бути забезпечено потрібною кількістю корму.

Харчування найбільших ос

Основу раціону шершнів складають інші комахи, павуки, черв’яки, багатоніжки і слимаки. Їх шершень їсть в гнізді,ретельно обробляючи і виїдаючи самі жирні частини. Більшу частину спійманих комах шершні згодовують своїм личинкам — на цій стадії життєвого циклу оси є облігатними хижаками, тобто живляться виключно тваринною їжею.

В той же час дорослі шершні харчуються соком ягід (особливо небайдужі до ожину, малину і полуницю), солодкими м’якими фруктами типу персиків та слив, медом, сиропом, виділеннями попелиць, м’ясом і рибою. Практично будь-які сильні натуральні запахи пропадающих продуктів залучають їх. Дачникам слід враховувати цей факт і намагатися не допускати появи такої потенційної їжі на своїй ділянці, адже навіть саме звичайне гниюче яблуко може послужити шершню чудовим кормом.

Справжньою знахідкою для колонії шершнів є сім’я медоносних бджіл. Мало того, що бджоли самі по собі дуже смачні для шершнів, і оси полюють на них, переслідуючи часом на відстані до 5 км, так ще й вміст бджолиних жител являє собою не менш цінний харчовий ресурс.

В розграбованому вулику шершень живиться медом і личинками – це достатній джерело їжі для шершньовою сім’ї на весь сезон. Не дивно, що між шершнями та пасічниками йде постійна війна.

Це цікаво

Гігантський азіатський шершень, що досягає в довжину 5 см, може за хвилину вбити до 40 бджіл. А загін шершнів чисельністю всього в 30-40 особин здатний за кілька годин знищити всю багатотисячну бджолину сім’ю.

Цікавою особливістю шершнів є те, що при видобутку комах вони не використовують жало, як це роблять, приміром, звичайні оси, а вбивають своїх жертв потужними щелепами. Отрута шершень пускає в справу тільки для самозахисту.

І все ж, незважаючи на всі неприємності, які може принести близьке сусідство з шершнем, варто для початку розібратися, наскільки сильно заважає гніздо, яке з’явилося на дачній ділянці. Шершні — комахи не агресивні, і якщо в саме гніздо не лізти, жалити людини вони не будуть. А от знищити велику кількість шкідників на городі шершні цілком здатні.

Життя шершневого гнізда

Гніздо шершнів на різних етапах споруди може виглядати по-різному. На початку воно нагадує грушу. Пізніше у «груші» з’являється абажур, і вона стає схожою на люстру.

На наступному етапі побудови «абажур» подовжується, і нижні краї його змикаються, знову утворюючи «грушу», але вже значно більшого розміру. На всіх стадіях споруди в гнізді проглядаються стільники і камери, в яких ростуть личинки.

Дорослі шершні проводять у гнізді тільки нічні години, а також трохи відпочивають тут між рейдами за кормом або будівельним матеріалом. Крім шершнів-працівників є в гнізді і декілька ос, які займаються тільки чищенням сот та доглядом за личинками, але їх меншість.

Важливим моментом життя гнізда є те, що під ним постійно скупчується велика кількість останків жертв шершнів і самих загиблих ос. В цьому органічному смітті поселяються жуки-мертвоеды, кліщі і різні паразити, які під кінець існування гнізда забираються в стільники і вражають сім’ю. У багатьох випадках гніздо вимирає саме під пресом паразитичних кліщів.

Це цікаво

У гніздах шершнів майже постійно живуть жуки-стафилины і їх личинки. Вони харчуються залишками трапези шершнів, личинками своїх «сусідів» і різними відходами гнізда. Незалежно від шершнів ці жуки жити не можуть.

Як розмножуються шершні

Шершні розмножуються приблизно таким же способом, як інші громадські перетинчастокрилі.

Парування шершнів відбувається в кінці теплого сезону року – в середніх широтах це серпень-вересень. До цього часу сім’я стає досить численною, а гніздо може досягати 70 см в діаметрі і 1 м в довжину.

У певний момент матка починає відкладати яйця, з яких виводяться вже здатні до спарювання самці та самки (всі робочі шершні — самки, не здатні до розмноження).

Коли чисельність статевозрілих особин у гнізді стає дуже великою, вони вилітають, рояться і паруються.

Після роїння самці гинуть протягом декількох днів. Самки ж більше ніколи не повертаються в рідне гніздо, а шукають затишне місце для притулку, в якому вони дочекаються весни і дадуть початок новій сім’ї.

Робочі шершні живуть недовго — близько 3-4 тижнів. При цьому багато з них гинуть значно раніше при зустрічах з іншими хижаками, будучи з’їденими птахами або від рук людини.

Тривалість життя матки шершнів становить приблизно рік. Гине вона зазвичай перед другою взимку у своєму житті, коли молоді самки з її родини залишають гніздо.

Найменшу тривалість життя мають самці шершнів. Вони живуть від кількох днів до кількох тижнів залежно від того, за який час до роїння вони з’явилися.

Зимівля: хто з родини її переживає?

Як було сказано вище, шершні зимують у затишних схованках: оселях інших комах, щілинах кори, дуплах, тріщинах у скелях, під камінням, у сільських туалетах між дошками.

Розібравшись з особливостями розмноження шершнів, можна зробити висновок, що з усієї сім’ї зимують лише молоді самки, готові на початку наступного року заснувати нову родину. Старі самки майже завжди гинуть перед своєю другою зимівлею, так само, як це роблять самці і робочі шершні.

Цілком очевидно, що шершнів, що мешкають поруч з людським житлом, не можна вважати однозначно шкідливими або небезпечними комахами. Жалять вони рідко, і в цілому є спокійними, а часом навіть корисними сусідами, т. к. на наших городах шершні харчуються різними шкідниками. Тільки для пасічників ці комахи є однозначними ворогами.

Слід також зазначити, що через невиправдано часте, марного знищення гнізд в багатьох регіонах нашої країни шершні стали рідкісними, подекуди навіть занесеними в Червону Книгу комахами. Тому якщо гніздо шершнів розташовується так, що нікому особливо не заважає, його слід залишити в спокої.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

x